Замовчування інформації про Голодомор, фальсифікації та перекручування правди — все це супроводжує трагедію українського народу вже майже 80 років. Як могло статися, що факти масового вимирання європейського народу в мирний час через голод не поширилися світом і не викликали обурення політиків та впливових осіб інших держав? Чому й досі навколо цієї теми стільки ламається списів? Про все це ми спілкуємося з кандидатом історичних наук Володимиром В’ЯТРОВИЧЕМ.  

«Світ Божий, як Великдень» — Шевченкові слова дали назву цій виставці. Минулими роками подібну експозицію показували в Полтаві, Луганську, деяких інших обласних центрах. Цьогоріч до міста над Серетом привезли з усіх куточків країни 220 робіт. Напрямки також представили розмаїті — від текстилю, кераміки, розпису на склі до пластики, різьблення.
Микола Кіщук, заступник голови Національної спілки художників України, особливістю експозиції в Тернополі називає те, що авторами майже половини представлених творів є молоді таланти. 

Схоже, цієї весни в Департаменті Державної служби охорони на одну добру традицію не традицію, але точно приємну церемонію стало більше. Днями тут започаткували внутрішньовідомче, не прив’язане до якихось певних дат чи свят урочисте відзначення працівників, які виявили високий професіоналізм і мужність при виконанні своїх службових обов’язків. Що означають ці обов’язки, в загальних рисах можна лише уявити, пам’ятаючи, що міліція охорони протистоїть злочинності у прямому значенні цього слова. Кожен виклик по лінії «102», кожне спрацювання системи тривожного оповіщення є непередбачуваною за розвитком ситуацією, тож у будь-якому разі співробітник ДСО має бути готовим до всього.  

В Україні проведено значну роботу щодо вшанування пам’яті полеглих у Великій Вітчизняній війні. Збудовано меморіальні комплекси, видано «Книги Пам’яті України». Завдяки ентузіастам пошукової справи створюється «Електронна Книга Пам’яті України 1941–1945». 

Що далі відходять трагічні події «катастрофи ХХ століття», то дедалі менше залишається серед нас високопрофесійних, відданих справі фахівців, які, акумулюючи неоціненні, унікальні знання з чорнобильських проблем, знають достеменно, з перших джерел те, що відбувалось і відбувається на об’єкті «Укриття» та ЧАЕС, у її 30-кілометровій зоні. Володимир Васильович Токаревський, з яким ми у дружбі вже понад 10 років, — одна з таких особистостей.

Назва нової рубрики «УК» «Стежка в природу» говорить сама за себе – це цікаві розповіді про природу, тварин, рослини, про правила співіснування людини з навколишнім світом.  

Відлуння вибуху на Чорнобильській АЕС 1986 року не затихає. Доганяє не лише тих, хто був там безпосередньо, а й покоління, народжені вже в третьому тисячолітті. Стверджують це зокрема спеціалісти Українського спеціалізованого диспансеру радіаційного захисту населення, що обстежують і лікують дітей, народжених від постраждалих батьків, які проживали чи проживають у зонах радіоактивного забруднення. У кожної дитини виявили 4–5 захворювань. Кількість хронічних процесів збільшується.  

«Програма поїздки вкрай насичена!» — про це думаю, коли читаю роздрукований представникам ЗМІ порядок денний міністра соціальної політики Наталії Королевської, разом з якою від’їжджає з Києва група журналістів. Цього дня в міністра заплановані зустрічі з жителями села Дитятки, в самому Чорнобилі — з керівниками підприємств і активом профспілки працівників зони відчуження, на ЧАЕС — із представниками трудового колективу. Моя ж мета — з’ясувати, як за 27 років змінилося життя жителів сіл, прилеглих до 30-кілометрової зони. І як тривають роботи на об’єкті «Укриття», над яким нині зводиться новий безпечний конфайнмент за допомогою 26 країн.  

Усі ми схильні монополізувати пам’ять, надто ті, хто часто береться за перо. Недавно прочитала пристрасну сповідь колеги по редакційній колонці щодо істинних та фальшивих героїв минулої війни. Щиро, гостро написано, з багатьма його аргументами погоджуюсь.
Та от безапеляційний висновок автора, що всі справжні захисники Вітчизни вже відійшли у Вічність, як його світлої пам’яті батьки, а ті, що залишилися, несправжні, ордени їхні куповані замалим не на Пташиному ринку, — викликав у мене певний внутрішній протест. Хоча б тому, що на життєвій та журналістській ниві набачилася і перших, і других.

Про це повідомив під час парламентських слухань «Про стан, заходи  і перспективи подолання наслідків Чорнобильської катастрофи» голова Держагентства з управління зоною відчуження Володимир  Холоша. Щоправда, коли це може статись та про які площі йдеться, чиновник не уточнив.  
За його словами, наразі до зони відчуження та зони безумовного обов’язкового відселення належить територія площею близько 2600 квадратних кілометрів, найбільш забруднена  радіонуклідами. Але за 27 років проведено значні обсяги робіт, що поліпшили радіаційний стан у цих зонах. Зокрема, проведено дезактивацію території площею понад 30 тисяч гектарів, зібрано та захоронено близько 1 мільйона   кубометрів радіоактивних відходів, дезактивовано понад 15 тисяч тонн матеріалів, обладнання тощо.