Закарпатський обласний палац дитячої та юнацької творчості у складних умовах воєнного стану продовжує розвивати творчі здібності дітей різного віку. Останнім часом заклад освіти прихистив у себе понад 700 переселенців. Тут знайшли цікаві справи діти з тимчасово переміщених сімей. Про це, а також про внесок вихованців і педагогів у наближення омріяної перемоги розповідає кореспондент «Урядового кур’єра».

У переддень 90-х роковин Голодомору в Києві пройшла VI Міжнародна  науково-практична конференція «Геноцид як зброя у боротьбі проти української нації в ХХ—ХХІ ст.: інтердисциплінарні підходи», приурочена  цьому. Захід відбувся за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України, Національного музею Голодомору-геноциду, Інституту дослідження Голодомору, Університету менеджменту освіти Національної академії педагогічних наук України, Українського інституту національної пам’яті, Національного інституту стратегічних досліджень та провідних вищих навчальних закладів країни.

Високий зріст і атлетична статура, поставлений голос і виразна дикція, незвична як для війни та військового модна зачіска й відкрите доброзичливе спілкування, чіпкий погляд темних очей, який тримає співрозмовника на гачку зацікавленості впродовж усієї розмови. Це перше враження від знайомства з Андрієм Жолобом залишає теплий спогад у серці. Складається враження, ніби ми вже десь бачилися, перетиналися в цивільному житті, а на війні зустрілися наче давні знайомі.

 23 листопада ворог випустив по Україні близько 70 крилатих ракет, з яких 51 збили сили ППО. Та навіть того, що долетіло, виявилося достатньо, щоб вивести з ладу об’єкти критичної та цивільної інфраструктури майже у всій країні. Усі області було переведено на режим екстрених відключень електроенергії щонайменше на добу. Тобто фактично вся країна вимкнулася, і навіть ті регіони, яких не обстрілювали. Виходить, що наша енергетична система надто вразлива?
Про ворожі ракетні удари, українську енергетику, можливості її захисту і не тільки Укрінформ поговорив з експертом з міжнародних енергетичних та безпекових відносин, президентом Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайлом ГОНЧАРОМ.

 Шість років тому на Тернопільщині задля ефективного та оперативного реагування на повідомлення громадян про вчинення протиправних діянь уперше в Україні взялися впроваджувати проєкт зі створення поліційних станцій. Нині їх в області 39. Хоч їх мало бути трохи більше, адже планували цього року відкрити ще кілька, та завадив широкомасштабний напад рашистів.

 Ще донедавна він працював шеф-кухарем у відомих ресторанах Дніпра, які входять до ТОП-100 країни й мають міжнародні відзнаки, а нині він військовий кухар.

Олександр має позивний «Малий». Стати кухарем мріяв з дитинства. Згадує, як восьмирічним приготував свій перший у житті торт (банановий бісквіт). То був подарунок мамі.

 Про харківський торговельний центр «Барабашово» знають навіть далеко за межами України. «Барабан», «Барік», «Барабашка» — так між собою називають його жителі міста. Але нині він, як і весь Харків, переживає не найкращі часи.

Перші майданчики майбутнього ринку з’явилися 1995 року біля станції метро «Академіка Барабашова». Звідси й походить назва ринку, який до самого  Миколи Барабашова — харківського  вченого-астронома, не має жодного стосунку.

 Місто Кременець на Тернопільщині здавна має добру славу освітньо-культурного центру. Тут десятиріччями діють кілька гуртів художників, які об’єдналися за статтю та віком. За часів відновлення державної незалежності України тут спочатку організували чоловічий гурт «Гладущик», а за кілька років з’явилася й жіноча спільнота «Палітра». Студентську творчу молодь об’єднало «Натхнення».

23 квітня 2022 року. Світлана вже кілька місяців жила, немов у сні: виконувала хатню роботу, спілкувалася із сином та рідними, працювала. Та всі думки, спрагла й змучена душа були в постійній молитві за чоловіка, від якого за майже півтора місяця було кілька коротких дзвінків, що він живий, але поранений, і найстрашніше — в полоні. Відганяла погані думки, які навіювала уява про жахи полону в рашиських нелюдів. Пульсувало постійно питання: як ти, Ромо? І подумки сама переконувала себе: все буде гаразд!

Новина про деокупацію Херсона стала точкою відліку для багатьох волонтерів, які почали збирати все необхідне для жителів міста і населених пунктів біля нього. У чому є потреба, як відправляти та опрацьовувати всі логістичні питання, черкасці вже знали, адже не раз великі волонтерські центри організовували допомогу для визволених міст на Харківщині, а до того — на Київщині. Допомагали внутрішньо переміщені особи, яких у Черкаському районі, за офіційними даними, більш як 60 тисяч осіб. Вони тримають зв’язок із родичами на Херсонщині й коригують діяльність волонтерів.