— Часто зустрічаюся з матерями, які втратили синів на сході України.  Під час останньої одна жінка, вся в чорному, трималася на відстані від інших: ніяк не реагувала на те, що говорили, на її обличчі не було жодних емоцій — мати неначе закам’яніла від болю. Підійшла і взяла її за руку; минула хвилина, друга, третя — жодної реакції. Та коли я спробувала відійти, вона раптом сказала: «Ні, побудь зі мною ще трохи».

У області підписали меморандум про спів­працю щодо реалізації проекту будівництва заводу з переробки твердих побутових відходів та впровадження стратегії управління відходами. Підписи під цим документом поставили голова Волинської облдержадміністрації Володимир Гунчик та партнери з Литовської Республіки.

Законом України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» телекомунікаційні мережі та системи всіх форм власності, в яких обробляють національні інформаційні ресурси та/або які використовують в інтересах органів державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронних органів та військових формувань, а також комунікаційні системи, які використовують для технологічних потреб енергетики, транспорту, промисловості, задоволення суспільних потреб та/або реалізації правовідносин у сферах електронного урядування, електронних державних послуг, електронної комерції, електронного документообігу, визначені об’єктами критичної інфраструктури держави. Вони мають велике значення для економіки та промисловості, функціонування суспільства та безпеки населення

У будь-яку пору року похід у гори — це не прогулянка парком. Тут можна заблукати, зірватися зі скелі, зустрітися з хижими тваринами. Узимку мандрівників підстерігають ще й лавини, снігопади, люті морози, зголоднілі звірі. Працівники Держслужби з надзвичайних ситуацій скаржаться: самостійні прогулянки без врахування цих небезпек для частини туристів норма. Своєрідну етику гірських мандрівок, яка загальновідома, такі сміливці порушують часто, навіть не замислюючись.

Лист-прощання, написаний українським політв’язнем у Росії після того, як він дізнався, що батько пішов із життя і його вже поховано, важко читати без хвилювання. Але Роман у ньому не впадає у відчай чи мелодраматичну ажитацію. Так, він тужить, сумує, глибоко і щиро. Але робить усе, щоб переплавити це почуття у віру та надію, пишуть колеги Романа по Укрінформу. Щоб незабутній світлий образ батька допомагав йому надалі жити й боротися.

З одного боку, учасники бойових дій і вимушені переселенці просять Президента збільшити фінансування програми «Доступне житло» та забезпечити іпотечний кредит під 7%. Про це йдеться у петиції, яку нещодавно розміщено на сайті Президента. З іншого — фахівці зазначають, що масового звернення переселенців із заявами про надання їм житла немає.

У перші дні омріяної весни за вікном затишного заміського будинку морози поволі відступають, залишаючись у деяких серцях. Навряд чи ці кам’яні скельця взагалі можна хоч чимось розтопити. Тож без жалю залишаю їх у зимі спогадів, що от-от розтануть як сніг на весняному сонечку — світилі любові, дружби, людяності, затишку душі. На підвіконні пробуджуються барвисті першоцвіти, милуючи око тендітною й водночас всеперемагаючою красою. У цьому ніжному стремлінні і є життя, віра, надія, майбуття.

Хоч вплив громадянського суспільства на хід реформ та розвиток країни беззаперечний, далеко не всі громадяни його відчувають. Про це свідчать результати опитувань, які днями презентували на публічній дискусії, приуроченій до 25-ї річниці Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва.

Нещодавно Конституційний Суд визнав неконституційним Закон «Про основи державної мовної політики» від 3 липня 2012 року через порушення процедури його ухвалення. Авторами цього резонансного закону були народні депутати від Партії регіонів Вадим Колесніченко та Сергій Ківалов. Цей закон визнавав українську мову  державною, проте водночас 18 мов (серед них першою у переліку була російська) визнавалися регіональними чи мовами нацменшин.

«Височить у Тернополі Пушкін. За театром Шевченко сидить», — це рядки з вірша світлої пам’яті поета Ярослава Павуляка. У них не просто словесне протиставлення, а гірка правда життя. Бо справді на початку 1960-х  у центрі західноукраїнського міста на видному місці вивершили пам’ятник російському класикові. 1982-го вночі без належного відкриття якнайдалі від очей тернопільців — у скверику ліворуч від драмтеатру у вічній зажурі постав Великий Кобзар.