В знак уважения к жителям Крыма и юго-восточной части Украины, для которых русский язык является родным или языком повседневного общения, впервые за последнюю четверть столетия пишу газетный материал по-русски.

Не могу спокойно смотреть, как великоимперская пропаганда соседа вбивает ментальный клин между жителями разных регионов нашей страны. Людьми, которые, по большому счету, одинаковы в своем стремлении жить лучше. Поэтому недавно сообща и свергли тоталитарный режим Януковича. 

Твердження, що ми програли інформаційну війну Кремлю, частково відображають нинішні реалії. Зокрема, про це свідчать дані соціологічного дослідження Фонду «Демократичні ініціативи» та Київського міжнародного інституту соціології, яке проводилось з 8 по 18 лютого цього року. Згідно з ним, жити з росіянами в одній державі не проти 41% мешканців Криму, 33 — Донецької області, 24% — Луганської та Одеської областей. 

Перші «туристи» прибули  удосвіта. Дарма, що їхні купальні костюми були глибоко сховані під кількома шарами камуфляжного одягу. А, вочевидь, наймодніші  аксесуари  цього сезону, автомати і кулемети, якнайкраще доповнювали новітні «в’єтнамки» — берцята, в які нещодавно перевзулася сусідська армія, одягнена за лекалами відомого модельєра Юдашкіна у форму з наноматеріалів.
Оселитися  новоприбулі вирішили не дикунами, а в фешенебельних апартаментах, як то міцна і помпезна будівля кримського парламенту. А оскільки там місця усім «бажаючим» не вистачило,  попутно просилися на квартири до військових частин Збройних сил України. Мовляв, нам би тільки переночувати, а зранку обіцяємо не набридати. В якості бонуса «туристи» без розпізнавальних знаків  отримали театральну постановку — позачергову сесію  парламенту  і кілька годин безкоштовних ігор на дорогих депутатських гаджетах, які перед початком засідання самі ж завбачливо у парламентаріїв і відібрали.  Найцікавіше у цій ситуації те, що путівку горе-курортникам виписала заднім числом російська Рада Федерації, а найтривожніше, що з формулювання не до  Криму, а до України. 

Мабуть, чимало тих, хто героїчно протистояв минулій владі на Майдані, сьогодні ставлять собі запитання: «Невже Небесна сотня віддала своє життя і майже тисяча мужніх патріотів із «Самооборони Майдану» пролили свою кров задля того, щоб від їхнього імені різні негідники чинили безчинства?!» 
Запитання це далеко не другорядне. Адже повідомлення ЗМІ нині нагадують зведення із прифронтової зони. У Києві  невідомі у масках розстріляли  патруль ППС, там пограбували або захопили  будинки, знущалися над пересічними громадянами тощо. Я більш ніж упевнений, що до «Самооборони Майдану» ті, хто займається мародерством, не мають жодного стосунку.  Адже координатор «Самооборони Майдану», а нині Секретар РНБО Андрій Парубій заявив, що всі учасники  «Самооборони Майдану» мають зняти маски і скласти зброю. Тим часом у всіх протиправних діях замішані люди в масках і зі зброєю. 

У нинішньому контексті перегляду Конституції України, на мою думку, прискіпливої уваги державників, політиків та експертів вимагають ті положення чинного Основного Закону, які створюють істотні перешкоди реформі децентралізації та зміцненню системи місцевого самоврядування.
Говорити про це публічно я маю певні підстави, оскільки вже понад 10 років вивчаю ці питання і надаю консультації як експерт Ради Європи на запит української влади, зокрема уряду та парламенту.
Зазначу, що свого часу проект змін до української Конституції 2004 року вже передбачав положення щодо зміцнення місцевого самоврядування та децентралізації влади, однак їх так і не ухвалили. 2009-го уряд підготував черговий законопроект про внесення змін до Основного Закону з питань місцевого самоврядування, який здобув загалом позитивний відгук РЄ, та його знову не зреалізували. Затим було напрацьовано низку інших документів, спрямованих на розв’язання цих проблем. Останні рекомендації РЄ стосовно перегляду Конституції України в частині місцевого самоврядування було надано у 2012 — 2013 роках та представлено на розгляд Конституційної Асамблеї. 

П’ять хвилин дзижчання з касетника — і ось на екрані старенького телевізора з’являється нарешті заставка обраної комп’ютерної гри. На початку 1990-х, коли навіть найпростіший персональний комп’ютер був мало кому по кишені, простенькі домашні «Спектруми» давали змогу тисячам молодих українців робити свій перший крок до віртуальної реальності.
З-поміж ігор, записаних на звичайних магнітофонних касетах, можна було надибати й «Диктатора». Не вибаглива до ресурсів і скромна за графікою текстова стратегія. Опинившись у ролі правителя типової бананової республіки, що зветься Рітімбанія, ви маєте втриматися при владі якомога довше, вигребти з бюджету якомога більше і, головне, вчасно втекти від революціонерів на заздалегідь придбаному гелікоптері. 

Навесні минулого року по усій країні прокотилася хвиля мітингів проти фашизму, що нібито почав відроджуватися в Україні. Зігнані на них під страхом звільнення з роботи бюджетники слухали палкі промови про те, що кляті фашисти, мовляв, уже піднімають голову. На луцькому меморіалі Вічної Слави, що наприкінці 1970-х був споруджений для увіковічення пам’яті полеглих у Другій світовій війні, людиноненависницьку ідеологію ганьбила, зокрема, добра частина керівників органів місцевої виконавчої і представницької влади Волині. Ясна річ, під пильним поглядом керманичів від єдиної на той момент «керуючої і спрямовуючої».   

Останніми днями, що не година, збільшувався список загиблих: у цій війні пішли з життя колеги-журналісти, студенти (ще зовсім діти!), мирні перехожі, які чимось не сподобалися снайперу… Та втрачаємо ми не тільки людей — знайомих чи й зовсім чужих, які цими днями стали нам усім рідними, — ми втрачаємо набагато більше. Зовнішні ознаки стерті, дихання і серцебиття немає. Почуття, емоції, бажання зашкалюють. 

Лютий ще й до середини не добіг, а у поштовій скриньці чекала купа повідомлень на оплату комунальних послуг. Першими забажали отримати за роботу ЖЕКівці, хоч їм варто платити в останню чергу, бо, якщо відверто, не заробили й копійки — в будинку, де свого часу мешканці власним коштом ремонт зробили, не здатні порядок підтримувати — єдиний раз прибиральниця у під’їзді помила підлогу, снігу не було, то й, звісно, не мали жодних проблем з прибиранням. Добре, що ЖЕКівці не додумалися авансом за ненадані послуги просити. Другими у забігу за платнею — газовики. 

Рівненські афганці крокують містом із символічною вічнозеленою гірляндою і зупиняють ходу біля пам’ятника загиблим у локальних війнах та конфліктах. Чоловіки в камуфляжах знімають головні убори: настає хвилина мовчання…