Прошу слова

  • Світлана ГАЛАУР

    Чи їв картоплю колорадський жук?

     Осінь — це не лише, як писав Олександр Пушкін, «очей чарівність», а й пора заготівлі овочів на зиму. Отож як тільки починає жовтіти й опадати листя з дерев, у міських дворах з’являються вантажівки і легковики, заповнені різноманітною городиною. Як правило, привозять її в місто на реалізацію селяни з власних подвір’їв. Міні-базарчики, які вони влаштовують просто біля під’їздів багатоповерхівок, дуже популярні: овочі там завжди свіжі й ціни нижчі, ніж на ринках. На одному з них я й стала свідком такого діалогу.

  • Владислав КИРЕЙ

    Коли обсідають злидні

    Ще 1992 року Генеральна Асамблея ООН оголосила 17 жовтня Міжнародним днем боротьби з бідністю. Та якщо для багатьох українців тоді поняття «бідність» не було таким рельєфним, а, може, й гірким, то нині ліквідація злиднів вийшла на перший план.  

  • Павло КУЩ,

    Двійка з «оптимізації»

    Якби раптом посеред промислової Макіївки приземлився НЛО і прибульці взялися подорожувати містом у громадському транспорті, жителі міста, мабуть, здивувалися б менше. Подумаєш! Бо хіба вони не бачили схожих фантастичних історій по «ящику»? Інша річ — реальні керівники міста, які чогось у вересні почали регулярно з’являтися … в тролейбусах, автобусах і маршрутках. Уявляєте?! Причому на чиновників у салонах громадського транспорту можна було не тільки подивитися, а й доторкнутися до них у годину пік.

  • Євдокія ТЮТЮННИК

    Гра для кондуктора із «зайцями»

    — Бабусю, дай купійку! — трирічне хлоп’я аж підскакувало на сидінні тролейбуса.

    — Треба, внучку, говорити копійку, — лагідно поправила його жінка. — І нащо вона тобі?

    — Ні, купійку! — викликаючи усмішки пасажирів, уперто відстоював свою правоту малюк. — Я хочу купійку, щоб купити квиток!
     

  • Микола ПЕТРУШЕНКО

    Всепогодні кліщі

    У столиці плакала літня жінка-двірник. Механічно гребла сміття, зрошуючи його сльозами.

    — Що ж це за люди такі?! — сама до себе промовляла (бо чути її ніхто не хотів). — Навіть тварини там, де живуть, не гадять. А тут…

    Захлинулась гіркими. Зупинилась витерти обличчя.

  • Георгій КОСИХ

    Куди приведе недобудована дорога?

    Ситуація, в якій опинилися члени садівничого товариства «Бджілка» в Дарницькому районі столиці, нагадала старий анекдот. Аби заробити трохи грошей для своєї громади, циганська бригада найнялася пофарбувати пароплав. Як і годиться, уклали з керівництвом порту угоду і скріпили її своїми підписами. За якийсь час кличуть портовиків: приймайте роботу. Ті, прибувши на місце, виявляють, що судно пофарбоване лише з одного боку. «У чому річ?» —  питають. «А подивіться в угоду, — відповідають малярі, — там же ясно записано, що цигани з одного боку, а керівництво порту — з другого»...

  • Валентина КОКІНА

    Мандрівка з присмаком гіркоти

    Автобусні тури за кордон набирають дедалі більшої популярності серед українців середнього класу. Не вперше цьому виду транспорту довіряю і я. Майже 6 тис. кілометрів проїхали цього літа такими країнами, як Угорщина, Словенія, Франція, Італія, Іспанія. Було напрочуд цікаво милуватися з вікна європейськими краєвидами. Враження від поїздки справді фантастичні. Однак без ложки дьогтю у бочці з медом не обійшлося.

  • Інна КОВАЛІВ

    Вище не стрибайте!

    Одягнути робу замість ділового костюма закликають українських підлітків Державна служба зайнятості та Міносвіти — учні 7-10 класів цього навчального року безкоштовно отримали «Профорієнтаційний щоденник школяра». Чесно кажучи, розробникам слід подякувати за оригінальність ідеї — на перший погляд звичайний щоденник насправді допомагає зорієнтувати учнів у неосяжному світі професій.  

  • Олександр ВЕРТІЛЬ

    У мене задзвонив телефон…

    Кілька місяців тому в моєму помешканні пролунав телефонний дзвінок. Оксамитово-вкрадливий дівочий голос поцікавився іменем, прізвищем, а також адресою. Одержавши моє ствердне «так точно!», на тому кінці дроту відрекомендувалися Надією і почали обережно переконувати в потребі перейти на інтернетне обслуговування саме в їхній компанії, яку представляє додзвонювачка. Мовляв, і дешевше, і якісніше, і… 

  • Майя ПІДГОРОДЕЦЬКА

    «Недитяча» політика

    Днями мені довелося на прохання брата забирати з дитячого садка свого трирічного племінника. Звісно, як зразкова тітка, яка приїхала з Києва, я купила малому бешкетникові подарунок — мультяшного персонажа Шрека. Я так скучила за руденьким збитошником, що вирушила за ним на годину раніше. Діти саме обідали, і вихователька попросила мене трішки почекати. Я сіла на маленькій лавочці біля шафки зі слоником — там було написане знайоме прізвище й ім’я. Пахло манною кашею. Згадалось дитинство.