Упродовж останніх двох років статус учасника антитерористичної операції вже отримали понад 200 тисяч патріотів, які захищали Україну від сепаратистів і їхніх російських посіпак. І коли ці мужні люди повертаються додому, їм дуже потрібна допомога: медична, психологічна, соціальна, правова, фінансова. Держава, звісно, допомагає їм чим може. Проте на часі чергова демобілізація, тож кількість людей, які потребуватимуть підтримки, збільшиться. Тому державі в цьому питанні вирішили допомогти представники громадських об’єднань, соціально відповідального бізнесу та волонтери.

За ініціативи Всеукраїнського об’єднання учасників АТО «Українці — разом!» за підтримки Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників АТО й вітчизняного бізнесу стартувала програма соціально-правового забезпечення учасників бойових дій, презентована як «Соціальна картка учасників АТО». 

Перші випускники Тренінгового центру спецпідрозділу КОРД, які пройшли навчання за участі фахівців США, тепер розпочнуть підготовку спеціалістів із захисту свідків. Саме формування цієї служби стане одним із ключових елементів побудови не лише нової поліції, а й реформи правоохоронної і суддівської системи України загалом. 

Коли скресає крига і перші невеликі потічки хоч і поволі, проте вперто прориваються крізь льодяні тороси на бистрину, намарне чекати від них чистоти та прозорості. Усьому свій час. Спершу вода, долаючи чималий опір, буде каламутною, нестиме геть усіляке сміття, гілляччя,  інший непотріб. Затим потроху вгамується, набере нової сили, щедро поїтиме береги, віддзеркалюючи довколишній розмай.

Децентралізація, розпочата в нашій країні, чимось нагадує таку розкуту річку, друга весна якої нестримно рве греблі старої закостенілої системи і скам’янілого менталітету, що сформувалися  впродовж  багатьох десятиліть. Вона покликана докорінно змінити химерну будову централізованої держави, яка узвичаєно все вирішувала за всіх. І вже змінює її, віддаючи значну частину загальнодержавних повноважень і фінансів  владі, обраній громадянами, яка перебуває найближче до людей, — органам місцевого самоврядування в їхньому європейському розумінні. 

На тлі формування нового складу уряду Верховна Рада працювала у стандартному режимі. Під головуванням віце-спікера Андрія Парубія народні обранці підтримали важливі для країни законопроекти. 

Розпочав роботу оперативний штаб, утворений рішенням глави Нацполіції Хатії Деканоідзе, який базується в бурштиновій столиці — місті Сарни на Рівненщині. Цьому передувала чергова сутичка між старателями й правоохоронцями, яка виникла напередодні в урочищі Смітник. Одночасно в обласному управлінні Нацполіції змінився керівник: його очолив Сергій Князєв, що досі працював на аналогічній посаді на Закарпатті. І одразу, як мовиться, з корабля на бал — кримінально-бурштиновий. 

Із чим передовсім асоціюється армія, то це вишкіл і залізний порядок, витримка і організованість. Щойно у військовослужбовців ці поняття починають шкутильгати, вважай, біди не уникнути. Так, за минулий рік у Збройних силах через небойові ситуації 126 бійців зазнали каліцтва чи навіть загинули. Із них 66 — у зоні АТО. Для порівняння: у 2014 році за порушення дисципліни в армії покарано 701 особу, а в 2015-му — 9 тисяч. 

Нинішню гласність та свободу слова в Україні можна з повним правом зарахувати до найбільших і беззаперечних завоювань Революції гідності. Уже нікого не здивуєш тим, що правоохоронці, приміром, публічно звинувачують у тих чи інших гріхах прокуратуру і навпаки або обидві структури дають далеко не компліментарну оцінку судовій системі, а остання — їм. При цьому представники певних структур і відомств постійно наголошують на необхідності реформ, які чомусь ніяк не хочуть прискорюватися й ставати зримими пропорційно до цих розмов. І часто це відбувається не тому, що саме керівники різних органів влади встромляють палиці в колесо реформування, а через небажання рядових виконавців відмовитися від звичних для них «цінностей». Тих самих виконавців, які й під люстрацію не підпадають, і на публіці з певних причин не дуже хочуть «світитися». Але вони тихою сапою нищать перші паростки віри пересічних громадян у торжество справедливості й надію на зміни в суспільстві. Саме про один з таких випадків йтиметься. 

У 1990-ті роки пісня про підпільника Кіндрата і його чудодійний самогонний агрегат була напрочуд популярною. Оспівуючи революційні подвиги «народного депутата», автор водночас (свідомо чи ні, хоч й із максимальною іронією) творив осанну напою, який в усі часи, на відміну від самого твору, був популярним. 

Є в Полтаві чудовий Музей авіації й космонавтики, в якому з понад 4 тисяч експонатів 80% унікальні й де у 1992—1994 роках працювала науковим співробітником бібліограф-дослідник Людмила Саприкіна. Про пані Людмилу можна прочитати у публікації «Давно вже нібито зниклі літери епітафії раптом проступили на камені під час зливи» («УК» №114 за 27 червня 2013 року). Вона відома тим, що знаходила і виправляла помилки навіть у словнику Брокгауза і Єфрона. Безцінний її внесок і в створення архіву та картотеки музею.

Але суть в іншому. Працюючи над завданнями завідуючого музеєм Дмитра Кального, пані Людмила принагідно «розкопала» чимало цікавого про найвідоміших конструкторів, інженерів, льотчиків, імена та наукові доробки яких так чи так пов’язані з містом над Ворсклою. Зокрема їй пощастило дізнатися, чому Олександр Шаргей став Кондратюком і як пізніше допоміг американцям висадитися на Місяць. 

Місто Ірпінь 31 березня першим у Київській області отримало нові повноваження в межах децентралізації системи державного архітектурно-будівельного контролю. Про це «УК» повідомили у прес-службі Державної архітектурно-будівельної інспекції України (ДАБІ). Акт приймання-передавання справ від Держархбудінспекції до виконкому місцевої ради підписали голова ДАБІ Олексій Кудрявцев та Ірпінський міський голова Володимир Карплюк. Станом на початок квітня ще 9 громад отримали нові повноваження в межах децентралізації сфери держархбудконтролю. Це великі міста Луцьк, Тернопіль і Маріуполь, а також Чорноморськ на Одещині, Славута на Хмельниччині, міста Дружківка, Лиман, Дзержинськ та Селидове в Донецькій області.