Про Еріка Глебу, який рятує життя українських військових у зоні бойових дій, багато говорять нагороди. За мужність і самовіддані дії, вірність військовій присязі його відзначено медаллю «За врятоване життя» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Під час короткочасної відпустки до Ужгорода з бойовим лікарем зустрівся кореспондент «Урядового кур’єра».
Ерік народився в селищі Чинадійово в Мукачівському районі на Закарпатті. Мама все життя пропрацювала бухгалтером, батько — охоронцем. Після закінчення Ужгородського національного університету проходив інтернатуру за фахом «хірургія». Із часом знайшов себе в іншому галузевому напрямі, перекваліфікувавшись на медицину невідкладних станів.

Кілька днів тому довелося стати свідком, як на одній із зупинок громадського транспорту в Сумах чоловікові-пенсіонеру, що сидів на лавочці, стало зле. Спочатку він почав хилитися вбік, сповзаючи донизу, і ще кілька секунд — упав би горілиць на асфальт. На щастя, поруч стояв молодик, який блискавично підхопив дідуся під пахви, зручно влаштував його на лавочці, розстебнув комір сорочки, підклав під голову свою барсетку і почав рахувати пульс. Тим часом хтось із пасажирів викликав швидку, і за кілька хвилин двоє медиків, оглянувши старенького, посадили його в машину і, ввімкнувши сирену, рушили до найближчої лікарні.  

«Самолікування шкодить вашому здоров’ю», — цю фразу чуємо досить часто, тому, мабуть, і звикли до неї. Однак чомусь не вважаємо цю пересторогу справді важливою. Часто вірус намагаємося знищити антибактеріальним препаратом. Як наслідок, неправильне вживання антибіотиків призводить до зменшення їхньої ефективності.  Самопрописування антибіотиків справді шкодить і нашому здоров’ю, і здоров’ю громади загалом. Адже безвідповідальним вживанням цих препаратів формуємо антибіотикорезистентність.

Медиків не зламала війна. Вони стійко виконують свою роботу, щоб зберегти життя українців. За це їм постійно звучать щирі слова вдячності, зокрема від профільного міністерства, що днями поділилось інформацією, як нині працює медична система країни, за роботою якої стоять люди.
На жаль, Міністерству охорони здоров’я доводиться ділитися й сумними даними. За п’ять місяців боротьби з повномасштабною російською агресією, за 150 днів опору України, незламності на шляху до перемоги країна-терорист убила щонайменше 18 медпрацівників, ще понад 50 зазнали поранень.

Війна, на думку директора Сумського онкологічного диспансеру Володимира Шевченка, дуже ускладнила ситуацію з лікуванням пацієнтів закладу. Він згадує, як операційним бригадам доводилося працювати навіть під час повітряних тривог та обстрілів Сум. «Наш медичний заклад єдиний в області надає медичну допомогу онкохворим згідно з усіма стандартами. І не припиняв роботу жодного дня». 

Влада Полтавщини розглядає можливість запровадити в області систему телемедицини з Іспанії. Про це розповів начальник обласної військової адміністрації Дмитро Лунін. За його словами, рішення виникло після того, як область відвідала команда іспанської платформи Help to Ukraine. Волонтери передали полтавцям для тестування кілька телемедичних боксів Homedoktor. 

Наприкінці травня Всесвітня організація охорони здоров’я зібралася для проведення асамблеї. Але говорили на ній не лише про пандемію, а й про війну в Україні. Варто сказати, що очікування України від сесії виправдалися не повністю. З одного боку, ВООЗ ухвалила резолюцію, в якій засудила напад росії на Україну і закликала державу-агресора припинити обстріли медичних закладів нашої країни. А з іншого, — до країни, яка фізично знищує іншу, включно з її медичною системою, не було застосовано жодних санкцій. росію не позбавили права голосу у  ВООЗ і не виключили з виконавчого комітету. 

Не встигли ми оговтатися після дворічного карантину внаслідок коронавірусу, як надійшла новина про мавпячу віспу. Можна було б не перейматися — цей вірус мешкає аж в Африці і начебто не покидає свою територію, якби не повідомлення з різних країн Європи, де вже госпіталізовано десятки пацієнтів.
Хворих поки що небагато: десь виявлено 3—5, а подекуди до пів сотні. Статистика свідчить, що кількість недужих збільшується, у деяких країнах вже заговорили про карантинні обмеження, щоб запобігти епідемії.

Успішне лікування пацієнтів, яких скалічила війна, — підтвердження фахової майстерності медиків. Водночас це ще й акт милосердя, бо людина може повноцінно жити. Але у найскладніших ситуаціях, коли внаслідок вибуху міни, ворожого обстрілу постраждалий позбувається частини тіла, єдино можливий спосіб повернути йому здатність до руху — протезування. Саме на цьому зосере­дили зусилля ініціатори проєкту «Рухайся. Живи», який передбачає безплатне протезування дітей на Закарпатті. 

Ірині Пастуховій із Рубіжного 60. Вона понад два місяці мешкає в гуртожитку одного з навчальних закладів Рівного, бо повертатися, на жаль, нікуди: її багатоповерхівку знищили окупанти. Поруч — добра знайома 74-річна Надія Терезинова. Її будинок теж зрівняли із землею. Коли чую про це від зболених душею жінок, сльози котяться самі. А вони вже не плачуть, тільки скрушно зітхають. І достойно тримаються, радіючи, що Рівне стало гостинною другою домівкою. Тут вони в теплі, ситі, одягнені, не обділені увагою.