Нещодавно я завітав до товариша на Одещину. Його село у степу і повітря тут чисте, запашне. Тож заздалегідь налаштувався відчути приємності сільського життя. Та лише ми привіталися, як повіяло густим димом. «У вас що — військові навчання проводять?» — запитав у нього. «Лізь на горище», — підказав він. Забрався я на найвищий оглядовий майданчик в садибі і заціпенів з подиву: то за городами фермер солому на полі палить. «Ще торік я цьому фермеру радив казку «Солом’яний бичок» прочитати. Та він відмахнувся», — зауважує товариш, і, зважаючи на мій спантеличений погляд, розповідає...

За соснами і березами сяйнуло золотом. Мить — і обабіч дороги відкрилося залите сонцем поле з квітучими соняхами. Пасажири автобуса замилувалися: красиво!

«Орендар хазяйнує!» — повернув до реальності чийсь голос.

Справді, на бідних гумусом землях поліської зони добрий господар не посіє цю культуру, котра виснажує навіть родючі чорноземні грунти так, що полю треба сім років для «відпочинку».

І знову про хліб. Давно пора про його якість, але хлібопеки вкотре піднімають цінове питання. Попри всі запевнення — від районного до державного рівня, що ціни залишатимуться стабільними, представники заводів заявляють про можливість подорожчання головного продукту харчування. Наводять аргументи, які, звісно, мають аналізувати фахівці і робити з них висновки. А от ті, хто вирощує пшеницю, звернули увагу на козир номер один в руках хлібопеків.

Недавня поїздка до Києва запам’яталась мені насамперед величезним затором, в яку потрапила наша маршрутка при поверненні зі столиці в Житомир. Ми понад годину просувалися автомагістраллю міжнародного(!) значення зі швидкістю пішохода. Тимчасом як завмерлий на двох смугах дороги автотранспорт справа і зліва по досить широкому узбіччю та перетвореному на вибитий тік газону розділової смуги — обганяли численні престижні іномарки і навіть вантажівки та… великотоннажні «фури».

Певен, користувачам Інтернету запам’яталося розтиражоване певний час тому багатьма сайтами повідомлення міліції про арешт голови однієї з райдержадміністрацій Житомирської області, спійманого на хабарі у 850 тис. гривень. Бо подія справді неординарна — не так власне фактом відвертого хабарництва і предметом оборудки (земельні ділянки — хіба зараз когось цим здивуєш?), як тим, що достатньо помітного в масштабах області чиновника таки заарештували.

Щодня, прямуючи на роботу,  кожен, хто змушений проїжджати повз скандально відомий  столичний «бермудський трикутник» — Індустріальний міст,  споглядає сумний пейзаж: брудний перекошений паркан, за яким буяють багаторічні бур’яни і непрохідні чагарники, сяк-так зліплений фундамент та допоміжні металеві конструкції і загрозливу стрілу висотного будівельного крана, котра всупереч техніці безпеки нависає над перевантаженою автівками магістраллю, пішохідними переходами, пасажирами, що очікують громадський транспорт.

Експедиції до важкодоступних гірських ущелин у пошуках «снігової людини», м’яко кажучи, сіли в калюжу. Зловили вони там хіба тільки облизня. Бо ловити волохатого відлюдька треба не у віддалених горах, а значно ближче. Та й свої сліди потвора тепер залишає не на снігу, а на металі, до якого здавна має нездоровий потяг. Пам’ятаєте, як учасники безнадійних ловів якось бідкалися: «воно» поцупило в них металеві бляшанки з консервами? Отож після того, як страховисько розкуштувало «трофей», у нього з’явилася металева залежність. А де оте залізо в горах? Тому потвора побрела до наших міст і сіл, де тепер почувається дуже привільно.

—Благодійників чекали?! — громом з ясного неба прозвучало в одному з столичних коледжів. — Ні. Все одно ми прийшли вас ощасливити.

— Але ж у нас  до цього моменту було все гаразд…

— Ніяких «але» . Піднімемо вас на вищий рівень, виведемо у світ широкий.

— Вибачте, з усіма завданнями справляємось, допомоги не потребуємо.

— Сашку, пограємо в футбол після уроків?

— Та я краще за комп’ютером посиджу! А ваш футбол — марно витрачений час.

Такий діалог  почула нещодавно в одній зі столичних маршруток. Двоє школярів поверталися після уроків, звично прогнувшись  під вагою ранців. Навіть неозброєним оком було видно, що одна десятирічна спинка вже зіпсована сколіозом…

…Недавнього вечора їхав  міською маршруткою. У центрі Сум, на перехресті вулиць Іллінська та Набережна річки Стрілка, водій  загальмував. З вікон було видно: щойно тут сталася дорожньо-транспортна пригода і міліція означала її місце. Один з працівників ДАІ підійшов до водія і попросив довезти  молоду жінку.

Пасажирка, зодягнена у світлу блузку, на якій проглядалися свіжі темні плями, не приховувала хвилювання. На її очах машина збила молодого чоловіка.