Українська оборона у війні з російським агресором складається з різних великих і малих епізодів, які сумарно дають захист державі та можливість рухатися вперед і на суходолі, і на морі. Наші Військово-Морські сили Збройних cил разом з іншими елементами Cил оборони й безпеки України захистили від російських десантних операцій наше Чорноморське узбережжя. Потужна участь ВМС у спільній операції з нашими розвідниками та оборонцями дала змогу звільнити від окупантів острів Зміїний, і це повернуло безпеку значній частині української акваторії.

 Нещодавно двоє українських журналістів Мстислав Чернов і Василиса Степаненко (обоє харків’яни) стали лауреатами престижної телевізійної премії Royal Television Society 2023, яку отримали за правдиве висвітлення війни в Україні. Мстислав удостоївся нагороди в категорії «Оператор року», а Василиса — в номінації «Молодий талант року» як відеопродюсер і журналіст.

 На другий день кінофестивалю «Миколайчук OPEN» у Чернівцях глядачам демонстрували трейлери і тизери українських фільмів, які перебувають у процесі розроблення чи завершення зйомок. Серед презентованих проєктів була концепція майбутнього фільму відомого українського режисера, нині військовослужбовця Сил територіальної оборони Ахтема Сеітаблаєва.

 Нещодавно міністр оборони України відзначив нагородами військових журналістів. Зокрема медалі та відзнаки отримали пресофіцери оперативно-стратегічних угруповань «Таврія» та «Хортиця», які нині захищають нашу країну на найгарячіших напрямках сходу та півдня.
Серед нагороджених начальник відділу зв’язків з громадськістю 115 окремої механізованої бригади ЗСУ майор Вадим Чорний — журналіст, генеральний директор та власник ТОВ «Медіа холдинг Україна».

 Проєкт «Дитинство, яке перевернула війна» розпочався з роздумів педіатра Валентини Корнєвої, надрукованих у ЗМІ, зокрема й в «Урядовому кур’єрі». Автор нагадала страшні факти: від початку повномасштабної агресії рашисти вбили майже пів тисячі українських дітей, тисячу поранено, понад 20000 дітей московити вивезли за межі України. І додала: якщо зараз не придумаємо, як долати наслідки злочинів загарбників проти дітей, — у майбутньому нас чекають важкі часи.

Війна багато чого змінила в житті всіх українців. Одні змушені були втікати у ті регіони України, до яких не дотягнулися смертельні тенета безжального ворога-окупанта, інші — за кордон, далеко від рідного дому й Батьківщини. А є й такі відважні козаки, котрі навпаки повернулися з-за кордону для того, щоб боронити рідну землю. Серед них і три брати Гоблики із закарпатського Берегового.

 Хронічно безлюдні пляжі посеред літа на анексованому рашистами півострові вже стали сучасною візитівкою колись курортного Криму. Віднедавна ще одним обов’язковим атрибутом колись улюбленого місця відпочинку, перетвореного загарбниками на велику військову базу, стала «бавовна». Плюс лякливий чемоданний настрій переселених сюди осіб із глибинки держави-агресора, які замість вигуку «Крим наш!!!» тепер крізь сльози мимрять: «Як у себе вдома тут жили...»

 До урядового проєкту «Армія відновлення» Харківщина долучилася на початку нинішнього року, після того як у регіоні скасували заборону на проведення суспільно корисних робіт у зоні бойових дій. Відтоді понад 5,2 тисячі безробітних у межах цього проєкту змогли отримати оплачувану роботу. Здебільшого вони розбирали завали після ракетних і артилерійських обстрілів, прибирали сміттєзвалища, розвантажували і доставляли нужденним гуманітарну допомогу, заготовляли дрова тощо.

 «Тут ночі дуже темні й зоряні. Довкола поля, поля, поля... Зазвичай це так дивує. Вийдеш іноді й думаєш: і що ти тут робиш? Усвідомлення того, що триває війна, на мить зникає. Доки вкотре не прилетить і не гримне…» — каже Володимир Лісовський, начальник медичної служби 16 окремого стрілецького батальйону. У перші дні повномасштабного вторгнення рашистів в Україну він залишив кабінет керівника комунального некомерційного підприємства Великобірківської селищної ради «Тернопільська центральна районна лікарня» та пішов на фронт. 

 Інтеграційний хаб «Платформа спільних дій» вніс позитивні зміни в життя людей, які вимушено переселилися до міста Мукачева, що на Закарпатті. І для них, і для місцевих «Платформа» стала місцем, де можна працювати, розвивати свої здібності й водночас відволікатися від пережитих страхіть війни, які не вивітрилися з пам’яті.