Нині складно знайти село, в якому б не було бодай кількох вузьких місць. У цьому сенсі Сумщина не виняток. Але одна річ нарікати на труднощі, а інша — долати їх, робити життя комфортним, зручним, якісним. Як, наприклад, у десятках сільських населених пунктів слобожанського краю, де в межах третьої фази проекту «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду», досягли відчутних результатів.

Протягом останніх років тут реалізовано спільні соціальні ініціативи, завдяки яким селяни хоч трохи наблизилися до європейських норм і цивілізації. 

І створив Бог землю. Відпочив. А потому взявся розглядати свою роботу — може, десь щось підправити треба. То тут то там щось додавав чи забирав. Раптом впала йому в око одна місцина — ніби й гарна природа, але самі болота. Тож послав туди ангелів, щоб протягнули між драговинням річечку, що тішитиме людей, де оселяться птаство й риба.

Спустилися небожителі на землю. Побачили їх поліщуки, що вже й у ті давні часи славилися гостинністю. Тож посадили дорогих візитерів за частування. Ангели, хоч і добряче причастившись, Боже завдання все-таки виконали. Як змогли. Як переказують легенду місцеві, саме тоді з’явилися на території українського Полісся водойми, щедро помережені численними рукавами. Тож не дивно, що частина мапи із зображенням розгалужень Стоходу є на емблемі національного парку «Прип’ять — Стохід», як і унікальні представники тваринного й рослинного світу екосистеми — синиця біла та щитолисник звичайний. 

Те, про необхідність чого так довго говорили, сталося: подорожувати Європою можемо без віз. Якщо, звісно, є біометричний паспорт.

Оскільки ж серця в нас гарячі (он як гаряче й широко святкуємо!), то голови, поза сумнівом, маємо тримати в холоді. Європа ж бо до нас тільки придивляється. До того ж, єврочиновники завбачливо напрацювали механізм призупинення безвізу. 

«Після розлучення життя тільки починається, тому починати його потрібно з чистого аркуша», — так вважають деякі батьки, які з головою пірнають у нові стосунки і забувають навіть про власних дітей. Дехто відмовляється не лише платити аліменти на дитину, а й бачитися з нею. Мовляв, щоб не нагадувала про «колишню». Але ж діти не винні, що у батьків не склалися стосунки. І якщо змусити батька (здебільшого неповнолітні після розлучення залишаються з матір’ю) любити дитину неможливо, то бодай платити аліменти — можна. Недавні зміни до законодавства передбачають збільшення сум цих виплат. Що ще змінилося у процедурі виплат аліментів, дізнався «Урядовий кур’єр». 

В Україні цілковито погоджуються з такою позицією лише з тією поправкою, що ситуацію на Донбасі називають збройною агресією сусідньої держави та окупацією наших територій. В усьому іншому голова Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні Фіона Фрейзер таки має рацію. 

На тлі всеукраїнської ейфорії з нагоди запровадження безвізового режиму з країнами Євросоюзу дедалі у глибшу тінь часових нашарувань відходять наші нагальні проблеми, з якими стикаємося щодня. Звичайно, всі пишаємося, що Київ — столиця однієї з європейських країн, яку нині вважають фактично рівною серед рівних у «сім’ї вольній, новій». Тут завжди пам’ятатимуть боротьбу за кращу долю, цивілізоване майбутнє, повагу до людської гідності… 

ЗМІ обґрунтовано порушують проблему збирання, транспортування, сортування й переробки сміття в містах і селах. Свого часу Тернопільська міська рада досягла домовленості з однією з австрійських фірм щодо будівництва сміттєпереробного заводу на базі колишнього комбайнового. Та втілити заплановане тоді не вдалося через кон’юнктурність керівництва. З тієї самої причини не змогли реалізувати задум будівництва такого виробництва, яким мали зайнятися шведи, і скористатися інвестиціями для цієї мети однієї з італійських фірм. Як показує досвід, найкращий стимул для інвесторів, що мають намір вкладати кошти у сміттєпереробні заводи, — надання можливості пільгового кредитування й податкових канікул терміном на 3—5 років, прозорий спрощений механізм отримання дозвільних документів. На державному рівні потрібно створювати сприятливий клімат і заохочувати бізнес до інвестування сучасних технологій з переробки та утилізації відходів. 

Бібліотека в нинішніх умовах — це не тільки книгосховище, а й центр спілкування, діалогу, неформальної освіти, дозвілля. Особливо це актуально для територій, наближених до АТО, де велика кількість переселенців. Вони як ніхто мають потребу в різних освітніх та реабілітаційних послугах, які безкоштовно надають на базі бібліотек. Але ці заклади, особливо евакуйовані із зони конфлікту, переживають нині нелегкі часи, намагаючись працювати по-новому. Про це розмова з директором евакуйованої з Луганська обласної універсальної наукової бібліотеки Інною РИБ’ЯНЦЕВОЮ.  

Чергові одкровення, які нещодавно озвучив на весь світ «батько руських скрєп», вкотре підтвердили прогнози експертів, що інформаційна війна країни-агресорки надалі тільки посилюватиметься. На жаль, вона не обмежується тільки усною творчістю. Не секрет, що в наукових виданнях чимало подібної маячні понаписувано російськими руками. 

Довіра українців до вітчизняної судової системи становить приблизно 5%. Така статистика. Щодо кількості засуджених за злочини, яких ці люди не скоювали, даних немає. Проте такі випадки непоодинокі. Правозахисники кажуть, що несправедливо засуджених лише серед тих, хто відбуває довічне покарання, майже 100 осіб. За кожним із них — рідні й близькі, чиї життя після винесення таких вироків фактично зруйновано. Правозахисники наполягають на необхідності запровадження механізму перегляду остаточних вироків у справах про тяжкі та особливо тяжкі злочини. Адже від судової помилки не застрахований ніхто, і таке трапляється навіть у судах тих країн, де довіра до цієї системи в рази вища, ніж в Україні.