Шість років тому довелося писати про техногенну катастрофу в закарпатському Солотвині, де провалля землі у зоні гірничих виробок почали загрожувати життю місцевих жителів. Тоді у відповідь на прохання Закарпатської облдержадміністрації з огляду на екстраординарну ситуацію, яка склалася, уряд надав кошти на спорудження кварталу будинків для майбутніх переселенців із селища солекопів до села Теребля. Відстань між ними — майже 40 кілометрів — тоді не здавалася надто значною, щоб відмовитися від плану переселити людей саме сюди. Тим більше, йшлося і про перспективу налагодження в околицях Тереблі солевидобутку, отже працевлаштування гірників. 

— Чи правда, що жителів Станиці Луганської можуть одружитися за добу після подачі заяви до РАЦСУ? Якщо так, то що для цього потрібно?» 

«Чи правда, що переселенцям зі сходу України уже не потрібні довідки про те, що вони внутрішньо перемішені особи? Нам одні люди кажуть, що їх отримувати вже не треба, а інші — що без довідок позбавлять соціальних виплат. Поясніть, будь ласка, як насправді?» 

«Нині в учасників АТО є змога безоплатно отримати земельну ділянку. Це правильно, вони заслужили. Але чи мають право безплатно отримати землю інші люди? Раніше була така можливість. Чи збереглася вона нині?» 

«Ми з чоловіком розлучилися, і зі мною залишається двоє неповнолітніх дітей. Чоловік запевняв, що матеріально допомагатиме дітям, тож я не подавала на аліменти, розраховуючи на його чесність. 

Один з ефективних шляхів розвитку і соціалізації осіб з особливими потребами — здобуття вищої освіти, яка формує світогляд і життєві орієнтири, розвиває здатність адаптуватися до змін соціальної ситуації, додає життєвої стійкості. Розуміючи важливість цього, в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини створили центр соціальної та освітньої інтеграції «Без бар’єрів». 

Збувається те, про що роками мріють учасники АТО в окопах: Міністерство оборони, науковці й вітчизняні виробники об’єднують зусилля для осучаснення спорядження військовослужбовців. Розпочинається спільна системна робота для створення базового комплекту бойового екіпірування військовослужбовців Збройних сил України. Завдання щодо його розроблення і впровадження Міноборони поставило ще 2015 року. 

З туману вийшла ватага опришків. Тьмяно зблиснули руків’я застромлених за череси пістолів та леза нагострених топірців-барток. Старший насупив брови: «Що ви робите у нашому лісі? Рубати? Не дамо!» 

Напрями вже понад 30-річної наукової діяльності мого співрозмовника — дослідження проблем кримінології та кримінального права. Тож своїм вагомим багажем знань Василь Іванович охоче ділиться і як консультант профільного комітету Верховної Ради, і як член Науково-консультативної ради Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ. Чимало пропозицій академіка В.І. Шакуна враховано під час ухвалення понад 20 законів, серед яких «Про розвідувальні органи», «Про боротьбу з корупцією», «Про антикорупційне бюро України», «Про національне бюро розслідувань». Та моє перше запитання, на мій погляд, хвилює переважну частину населення України. Ідеться про гучні заклики щодо самозахисту населення, які останнім часом лунають з різних трибун та у ЗМІ. 

Незвично і безглуздо звучать слова «особливості війни», та попри весь цинізм, вони існують. У 2014 році, як кажуть, збій у системі відбувся в українців заходу і сходу, півдня й півночі — найближчий сусід зазіхнув на територіальну цілісність мирної України, старався посіяти ворожнечу між українцями всередині держави. Згодом політологи, військові, дипломати, аналізуючи події, підібрали йому визначення: гібридна війна. Особливість її — втягування у різний спосіб у конфлікт мирного населення, застосування інформаційно-ідеологічного важеля.