У переддень Великодня у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна по-особливому метушливо і гамірно. Відчуваються піднесений настрій і збудженість. Ліцеїсти готуються до від’їзду по домівках. На честь великого православного свята тут оголошено вихідні. З огляду на це викладачі поблажливіші до учнів, розуміють, наскільки важливе для них побачення з близькими. Справді, для багатьох хлопців це надважливе свято. Вони радіють, що вже не треба критися з віросповіданням, з бажанням молитися і відвідувати церкву, тож і святкувати найбільші релігійні свята. 

Для завідувачки бібліотеки-філіалу №11 Полтавської міської централізованої бібліотечної системи Лариси Стороженко слово «Великдень» асоціюється з її бабусею-довгожителькою Федорою Андріївною Земляною. Вона була високодуховною особистістю, розумілася на звичаях і традиціях рідного народу і навчала цього свою онуку. Зокрема пекти паски й фарбувати крашанки. Вона це робила із задоволенням, супроводжуючи їхні спільні дії цікавими розповідями про минувшину, і з часом Лариса захопилася великодньою тематикою. Чи не найбільше літератури прочитала про витоки писанкарства на Полтавщині. 

Ця скульптурна композиція давно вже стала візитівкою і окрасою столиці України. Туристи, гості міста та і самі кияни, прямуючи до Михайлівського Золотоверхого собору, прогулюючись Михайлівською площею, обов’язково зупиняються, щоб сфотографуватися на фоні або просто помилуватися пам’ятником княгині Ользі, святому апостолу Андрієві Первозваному та просвітителям Кирилові й Мефодію. 

Світлі думки, радість на душі, родинний затишок і вікові звичаї — саме Великдень дарує всім віруючим неземну благодать, неоціненне розуміння, наскільки важливо шанувати рідних, цінувати те, що маєш. Утім, Пасха — це найперше прадавні традиції, які живі й донині. 

Президент Петро Порошенко під час робочої поїздки на Луганщину взяв участь в урочистій церемонії вручення реанімаційних автомобілів і спеціалізованого автотранспорту медичним закладам області. Він подякував медикам за вірність клятві Гіппократа, сумлінну працю, турботу про пацієнтів і врятовані життя, повідомляє департамент прес-служби АП. 

На льотно-випробувальній базі ДП «Антонов» виконав випробувальний політ легкий літак Ан-2-100 — сучасна модифікація відомого легкого біплана Ан-2. Повідомлення про спробу встановлення рекорду командиром екіпажу Сергієм Тарасюком та другим пілотом Валерієм Єпанчинцевим передано до Міжнародної федерації авіаційного спорту. Цей екіпаж відомий, зокрема, завдяки експедиції на літаку Ан-3 на Південний полюс, де льотчики свого часу встановили прапор України. 

Майже 200 кілометрів від Рівного, і ми в Будимлі, яка причаїлася на самісінькому білоруському кордоні. Унікальність поліського села, що в Дубровицькому районі, в тому, що воно й досі належить до другої чорнобильської зони. Після аварії на Чорнобильській АЕС, понад 30 років тому, це була територія обов’язкового (безумовного) відселення. Тобто жити тут було заборонено законодавчо. Нині життя тут просто-таки вирує. Місцеві навіть жартують, що, мовляв, розвиваємося, як у Китаї. У тутешніх сім’ях народжується по 12—15 дітей, загалом у селі майже 1000 жителів. До першого білоруського села звідси 12 кілометрів, а до кордону — лише 7. Річ у тім, що «за Польщі» (до 1939 року) Будимля належала до Столінського повіту нинішньої Білорусі. Картоплю тут і тепер називають не інакше, як бульбою чи товченею, ходять по гриби та ягоди в білоруські ліси, дивляться тамтешні канали і жартують теж по-білоруськи : «Бульба йость, вода рядом, дров нарубим — і порядок». Та чи справді порядок? 

Усі шестеро дітей сім’ї Печених із Золотого у 2014 році стали волонтерами. Та й як інакше, коли мама й тато з ранку до вечора розвозять найбільш постраждалим людям продукти і медикаменти, речі та мийні засоби? «Ми співпрацювали з різними міжнародними організаціями, починаючи з People inneed («Людина в біді», Чехія), яка першою сюди приїхала в серпні, привезла гуманітарну допомогу. Діти допомагали розвантажувати машини, фасували пакети. Для них це було дуже незвично, цікаво, — згадує Світлана Печена. — Вони бачили, як люди радіють допомозі, дякують за неї. Це сильний виховний момент». 

Днями один народний обранець з найвищої в державі трибуни повідав на широкий загал історію, в якій, на щастя, обійшлося без трагічних наслідків. Інформація про них і так зашкалює в наш непростий час. То що тоді спонукало промовця надати повідомленню відповідного суспільного резонансу? 

Селище міського типу Миколаївка (колишнє Жовтневе) — один з найбільших населених пунктів на Сумщині. Кілька місяців тому воно набуло нового статусу — центру об’єднаної територіальної громади.

Така зміна вже позначилася на життєдіяльності селища і навколишніх населених пунктів, які об’єдналися навколо нього. До складу Миколаївської ОТГ ввійшли 39 сіл, на територіях яких 9 ЗОШ, 3 ДНЗ, культурно-мистецькі, спортивні та інші заклади. Населення — 10 399 осіб, серед них дітей дошкільного віку — 472, шкільного — 1106. Загальна площа — 457,3 кв. кілометра, відстань між найбільш віддаленими населеними пунктами 62 кілометри.

У Миколаївці функціонують агрофірма «Вікторія», ЗОШ, лікарня, бібліотека, торговельні заклади, поштове відділення, підприємницькі структури. Є сучасний стадіон, на полі якого відбуваються футбольні матчі різних рівнів.

Про становлення, проблеми і перспективи Миколаївської ОТГ кореспондентові «УК» розповідає її голова Іван ІГНАТЬЄВ.