«На курсах української, які організувала «Просвіта», я  вже п’ять потоків поспіль. Не можу відірватися, так цікаво. Сертифікати нам вручає міський голова Олександр Третяк, спілкуємося», — не приховує задоволення пані Юлія Малик. Із чоловіком та двома неповнолітніми синами вона приїхала до Рівного з Ізюма: ледве втекли від ворожих бомбардувань торік у березні. А вже 12 квітня вона залюбки долучилася до першої групи «Філіжанки мови по-рівненськи», яка розпочала навчання в ліцеї №15 у центрі міста.

 Від початку російсько-української війни Полтавщина стала прихистком для сотень тисяч вимушених переселенців. Хтось переїхав в інші місця, а багато людей осіли надовго. Цьому посприяло доброзичливе ставлення до них обласної влади та місцевих громад. У розв’язанні проблем, які виникають у переселенців, допомагає пункт об’єднання для ВПО, який днями відкрили в Полтаві. Це перша така структура в області.

 Забезпечити якнайшвидше надання необхідної зброї українській армії для відбиття російської агресії та визволення всіх українських земель. Саме така основна мета нещодавніх закордонних візитів Президента Володимира Зеленського. Перебуваючи в Королівстві Нідерланди, глава держави акцентував, що всі країни працюють на те, щоб посилити ЗСУ, за що Україна дуже вдячна.

 Багато звичайних людей у всьому світі в ці важки воєнні часи підтримують Україну та її громадян. Дехто переказує кошти на потреби військових та цивільних, інші самі волонтерять, доправляючи в Україну необхідні військові речі, медикаменти, продукти та інше. А дехто навіть покинув своє звичне життя і, незважаючи на небезпеку війни, дістався нашої країни, щоб надавати допомогу тим, хто її потребує.

На виставці представлено малюнки дітей — переселенців з Донецької області, евакуйованих у Чернівці, вихованців обласного центру естетичного виховання «Юність Буковини», роботи з експозицій, представлених у Буковинському центрі культури та мистецтв і Чернівецькому міському палаці дітей та юнацтва. А ще мотанки, які виготовили учні ліцею села Рукшин (колишній Хотинський район).

 Скажу щиро: з початком широкомасштабної російсько-української війни забув, коли ходив у театр, кіно, на концерт. Вважав, мабуть, як і багато українців, що не до розваг, коли на фронті гинуть наші захисники та захисниці, стають інвалідами ще зовсім молоді, руйнуються цілі міста й села. Тож коли мені зателефонувала керівниця всеукраїнської організації «Громадянський корпус» у Луганській області Олена Стеценко і запросила на фотовиставку польського фотографа та мандрівника Родослава Тафлінського, хотів було послатися на невідкладні справи й відмовитися.

 Недавно улюблений мільйонами українців письменник і виконавець своїх творів на сцені відносно тихо відзначив 90-річчя. Може, з огляду на поважний вік майстер художнього та публіцистичного слова вже тільки приймає вітання і спочиває на давно заслужених лаврах? Нітрохи! Автор багатьох актуальних і нині книжок працює: пише, редагує, готує до видання нові твори. Він, як і раніше, привітний, приязний і доброзичливий у спілкуванні, у творчості він гострий, немов бритва, колючий, як їжак, і безпощадний до своїх улюблених «героїв» — ворогів і «воріженьків» України. Отже, сьогодні на запитання «Урядового кур’єра»» відповідає Євген ДУДАР.

 Ужгородець Віталій Ганич має два дипломи: вчителя математики і землевпорядника. Працював і за першою, і за другою спеціальностями, певний час був геодезистом. І кожна з цих ділянок роботи допомогла в тому, щоб нинів іншій галузі діяльності він зміг стати успішним менеджером. Нині 41-річний Віталій очолює велике підприємство — СТОВ «Континент».

 Центр дитячої та юнацької творчості в Підволочиській громаді на Тернопільщині ще п’ять років тому вирішили розширити, додавши до художньо-естетичного напряму технічний. Завдяки допомозі від Програми USAID DOBRE тут вдалося створити цікаву студію робототехніки. Згодом на сучасному обладнанні учні спробували виготовляти сувеніри. Нині створюють унікальні вироби, виторг спрямовують на доброчинність.

 «Захист» цивільного населення Донбасу, про що на весь світ багато й довго цинічно брехав і бреше досі біснуватий кремлівський фюрер, триває. Інша річ, що «визволити», тобто відірвати від України і повністю загарбати цей край рашистам не вдалося ні 2014 року, ні після початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022-го. Геополітичне нікчемне ніхто, роздратоване невдачами «другої у світі армії», відтоді, дуже часто тупаючи «аналоговнєт» черевиками на височенних підборах, було змушене аж 17 разів звільняти своїх невдах-воєначальників, для яких навіть невеличкі міста Донеччини та Луганщини виявилися неприступними.