«Щойно відкритий пам’ятник Голодомору у Вашингтоні вже живе — люди приносять сюди свічки, колоски, фото і навіть листи до загиблих», — написав у Фейсбуці голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. Що ж, хай із запізненням, але світ має дізнатися якомога більше про страждання, які випали на долю нашого народу понад 80 років тому. Адже тоді світ мовчав, а Україна вкривалася мільйонами жертв.

Але ж мовчали й у нас. Тваринний страх проник в усі пори суспільства, і волати про біду мало хто був спроможний. Більшість радянських письменників добре розуміли, що голод не тітка, і воліли не згадувати про нього, хоча бачили на власні очі, що насправді творилося. У спогадах «Його таємниця» Аркадій Любченко розповів, як навесні 1933-го з Миколою Хвильовим відвідали голодну Полтавщину. Побачене у селі, де вимерло три чверті населення, їх шокувало: «Коли ми пізнього вечора вийшли у двір, вразила нас цілковита темрява і надзвичайна тиша.  

«Як можу сидіти вдома і їсти пельмені, коли там, в окопах, воюють зовсім зелені солдати», — із цими словами 45-річний Володимир Титарчук пішов у зону АТО добровольцем. Танкіст, онук і син танкіста зголосився іти на війну не заради бажання вбивати, а задля того, щоб навчити молодих не підставлятися під ворожі кулі. Досвідчений воїн, що побував у гарячих точках, давав не раз моральних потиличників за необережність у бою. Невиправдане геройство нікому не потрібне, — казав, оскільки закінчується останньою дорогою туди, звідки не повертаються. За ці постійні повчання бойові побратими називали його тещею. Але частіше — просто Івановичем. 

Лісова галузь України забезпечує роботою понад 50 тисяч працівників. А вкриті лісами 10 мільйонів гектарів — це лише наполовину менше площі наших сільськогосподарських земель. Є й інші цифри та факти, які доводять: доля лісу — питання для України надважливе. 

Коли влітку цього року археологи прийшли на острів Березань, давню Борисфеніду, де вони сантиметр за сантиметром розкопують давньогрецьке поселення, то побачили замість давно знайомих місць… пейзаж, як на Місяці. Вся територія острова в ямах, вибоїнах, підкопах. Наче після бомбардування. Виявляється, тут відбувалася своя війна. Острів фактично захопили  чорні археологи. Вони  завжди тут злодійкували. Але таких глобальних руйнувань не залишали. 

Кілька днів тому на території військової частини з’явився величний обеліск — як данина пам’яті однополчан, загиблих на сході України. Імена героїв викарбувані золотими літерами і назавжди залишаться в історії не лише місцевого військового підрозділу, а й усієї України, за яку вони віддали свої молоді життя. 

Бути патріотом в анексованому Криму й на окупованій території Донбасу складно з багатьох причин. Передовсім тому, що навіть якщо батьки хочуть, щоб немовля, народжене на півострові, зареєстрували як громадянина України, на практиці це зробити вкрай важко. Нині батьки отримують у пологовому довідку (так зване медичне свідоцтво) і реєструють дитину в органах місцевої влади. Виїхати і зареєструвати дитину на материковій частині України батьки не можуть, тому що довідка з кримського пологового будинку не дійсна (згідно із Законом «Про тимчасово окуповані території»), а російське свідоцтво про народження українська влада також не визнає. До того ж у Криму перестали видавати дублікати довідок, а оригінал забирають під час видачі російського свідоцтва. 

У час війни на сході України деяким художникам полотном служать гільзи. Картини зі снарядів — та ситуація, коли форма і зміст доповнюють одне одного, коли матеріал стає напрочуд символічним. 

Знаковою називають у Національному антарктичному науковому центрі подію, що відбулася нещодавно. Українська станція «Академік Вернадський», на якій нині працює ювілейний 20-й загін дослідників, згодом отримає чудові подарунки. Це нові сучасні плавзасоби — три надувні човни вітчизняних виробників Aqua-Storm, Aqua-Star і Elling. Що це означає для зимівників, розпитуємо в головного інженера центру Ігоря МОРОЗА. 

Цю простеньку скоромовку мої батьки використовували як жартівливий тест на знання української мови. Людина, яка мислить російською і повсякчас нею спілкується, часто виказує себе, вимовляючи «рябЄнькЄ» та «палянІцУ». 

Європа та світ підтримують Україну в її прагненні повернути анексований Росією Крим. Але правлять цим світом прагматики, які обгрунтовують свої рішення не емоціями, а цифрами, фактами, юридичними оцінками. Тому так важливо збирати та оприлюднювати факти порушення прав українських громадян на окупованому півострові, домагатися відновлення цих прав у судовому порядку.

На цьому наголошували учасники прес-конференції «Крим без правил: свобода пересування та власність». Зокрема експерт Регіонального центру прав людини Сергій Заєць розповів, що вже укладено дві збірки, в яких розповідається про такі порушення, наведено приклади, запропоновано рекомендації для юристів щодо ведення подібних справ як у національних, так і міжнародних судах.