За життя Тараса Шевченка, як відомо, з’явилося лише кілька видань його творів: «Кобзар» 1840 і 1860 років, «Гайдамаки» 1841 р., «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» 1844 р., що складався, по суті, з передруку першого видання «Кобзаря», зброшурованого разом із нерозпроданими примірниками поеми «Гайдамаки» 1841 р. (сам Шевченко ніколи цю публікацію до уваги не брав), «Тризна» 1844 р., «Гамалія» того самого року, кілька книжок-«метеликів» 1860 р. в серії «Сільська бібліотека» і «Букварь южнорусский» 1861 р. От, власне, майже все. 

Це могла бути розповідь про приземлену героїню, яка не будує повітряних замків. Але так само можна було б повідати про неї і романтичну історію —майже 35 років тому вона приїхала піднімати чернігівські ліси; про її сильний характер в одних випадках і про душевну м’якість в інших; про її однаково натхненне уміння як зварити смачний борщ, так і виявити та ліквідувати неполадки хоч у тракторі, хоч в автівці, хоч у деревообробному верстаті. І коли перше ніби так і годиться, то на здивування щодо решти вона знизує плечима: «Так мене цьому добре навчили! Знаю, як працюють двигун і стартер, що таке генератор і коробка передач, навіщо зчеплення і газорозподільний механізм». Це все освіта, здобута в Українській сільськогосподарській академії. 

Ставлення до власного тіла залежить від виховання, освіти, звичок. Одне слово, у всіх воно різне. Як же тоді людина повинна сприймати тіла інших? Тут кількість відповідей буде розмаїтою настільки, скількох людей ви опитаєте. У ступор співрозмовника можна загнати лише невеличким уточненням: коли це тіло, скажімо так, геть чуже і не зовсім живе, або, точніше, — зовсім неживе.  

Уже наступного року, за прогнозами вчених, можемо втратити Куяльник. Навіть ледь не катастрофічне обміління не зменшило популярності цієї місцини. Узбережжя Куяльницького лиману розташоване практично в межах міста Одеси, відразу за об’їзною дорогою. Тож дістатися сюди щодня можна навіть і пішки. 

Щоправда, номінально, оскільки власники бренда, під яким продавали злощасний сурогат, стверджують, що їхній товарний знак було підроблено. Тим часом у пошуках першопричини масового отруєння поліція проводить обшуки в місцевих магазинах, барах і ресторанах. За словами представників чеської поліції, за підозрою у причетності до продажу нелегального спиртного, що викликало загибель людей, уже затримано одну особу. Все ніби вказує на те, що сурогат було виготовлено в одному місці, заявляє поліція. 

«Щоб ти жив на одну зарплату!», — це побажання якось непомітно втратило свій жартівливий підтекст і багатьма нині сприймається в іншому ключі. Можливо, і через невисокий її рівень та різні маніпуляції роботодавців із цим одвічно «святим» поняттям. В Україні давно вже з’явилися люди, для яких заробітна плата — далеко не головне питання, адже їхні прибутки й без того сягають захмарних висот. Але ж основна кількість людей таки залежить від її величності заробітної плати.   

Розпочався сезон «полювання» на селян напередодні виборів. Його особливість — цьогорічні «мисливці за голосами» вперше реально відчули те, про що років 15 тому попереджали незаангажовані вчені. Аналізуючи згубну аграрну політику, вони констатували, що вона веде до невідворотних втрат. Чи не найнебезпечніша — вимирання села. Політики, які збиралися цьогоріч збирати там щедрий урожай голосів, розчаровані: зустрічають їх хати-пустки. Воно й не дивно — щороку майже 20 сіл іде у небуття. А кого 20 останніх років найбільше любили політики? Правильно, селян. Хто вважає себе найпрогресивнішим новатором, коли обіцяє щось селу? Однозначно політики. 

Данайці вже в Києві. Ці хитромудрі потомки еллінів зазвичай знаходять слабину в своїх найближчих сусідів і діють хоча й підступно, проте блискавично, без огляду на дрібнички в одязі: це може бути грецька тога, східна тюбетейка чи північний сарафан з кокошником.
А як подарунок замість троянського коня пропонують приватне метро до багатостраждального (щодо забезпечення комунальним транспортом) столичного спального району Троєщина і будівництво 13 російськомовних середніх навчальних закладів та 20 (за іншою версією — 30) дитсадочків у вигляді… інвестиційних мільярдів. 

Україна позиціонує себе як держава з багатонаціональним і мультикультурним суспільством. За всі роки незалежності влада намагалася зберегти баланс, що існує, та дотримуватися інтересів національних меншин і релігійних конфесій. Така соціальна політика засвідчила свою успішність, адже за два десятки років в Україні фактично не було конфліктів на тлі чи то міжнаціональної, чи то релігійної ворожнечі.
Однією з найбільших міжнаціональних релігійних спільнот нині в нашій державі є мусульмани — в Україні послідовників Ісламу налічується понад 2 млн осіб. 

Хоч би які перипетії чекали нелегальних закордонних мандрівників на шляху до омріяного ними Європейського Союзу, хоч би скільки їхніх спроб зупиняли охоронці кордону, потік таких мігрантів не міліє.