Наприкінці 1960х, пам’ятаю досі, в нашому сільському дворі пес хлебтав воду з особливого посуду — чорного німецького сталевого шолома. А у флягу загарбників у симпатичному футлярі з німецькими літерами й цифрами «1942» дід заливав мастило. Значно більші залишки нацистської зброї чи техніки доти вже здали на брухт, переплавили і виготовили щось значно корисніше.
Нині таке саме відбувається із трофеями, які наші бійці захопили в рашистів. Уцілілу чи відремонтовану після пошкоджень військову техніку загарбників використовують проти них самих, як і зброю та боєприпаси. 

 Українське місто, яке з перших днів війни опинилося на лінії вогню, підтримали та надалі надають допомогу різноманітні міжнародні організації, фонди та містапобратими, а спеціалісти з усього світу вже планують узяти участь у відбудові.
Харків — одне з найпривабливіших міст України, яке постійно розвивається і зростає. Це науковий, культурний та освітній центр країни, а його неперевершена архітектура не має аналогів. Але з 24 лютого майже щодня ракети та снаряди російських загарбників руйнують його красу. Тому нині особливо актуальне питання післявоєнної відбудови.

На сайті електронних петицій офіційного інтернет-представництва Президента України 21 вересня опубліковано петицію про «Присвоєння майору Лисенку Євгену Вадимовичу, командиру військової ескадрильї військової частини А0959 звання Герой України (посмертно)». Авторка петиції — дружина загиблого льотчика, уродженця села Ротмістрівки Черкаського району Катерина Лисенко.

 Ім’я молодого сумського науковця кандидата технічних наук Дмитра Бідюка добре знайоме читачам «Урядового кур’єра» з кількох публікацій про його новітні розробки. Зокрема про біорозкладні пакети, які мають прийти на зміну пластику і стати екологічною альтернативою як органічне добриво.
Свого часу, працюючи в Сумському національному аграрному університеті, він розпочав наукові дослідження, спрямовані на збереження чистоти довкілля, виготовлення виробів і продукції, в основі яких органічні складові. 

 У День захисників і захисниць України площа біля Маріїнського палацу в Києві була заповнена військовими. Були там не лише воїни Почесної варти, як зазвичай під час урочистостей за участю глави держави. Цього разу там зібралися ті, хто нині боронить українську землю від навали російської орди. Вони прибули до столиці з різних напрямків і районів виконання бойових завдань, звідти, де гаряче, де щохвилини ризикують своїм життям заради однієї мети — якнайшвидшого очищення України від кремлівських варварів. 

Останніми місяцями чи не  щодня з’являються повідомлення про виявлення вибухонебезпечних предметів у різних куточках Сумщини, яка на сьогодні серед областей України залишається однією з найбільш нашпигованих мінами, снарядами, уламками боєприпасів до реактивних систем залпового вогню. Ідеться насамперед про пересічних громадян, завдяки пильності й уважності яких вибухонебезпечні предмети, що залишили російські окупанти на узбіччях доріг, полях, у лісосмугах, вдається своєчасно виявляти і знешкоджувати.

 На майдані Незалежності в Рівному часто проводжають в останню путь захисника. Чи захисників… Люди стишують ходу, плачуть і моляться. За упокій зболених за Україною душ наших небесних соколів. У громадах краю Героїв зустрічають на колінах. П’ятеро соколів — представників родин споживчої кооперації Рівненщини тепер теж живуть на небі. Вічна та світла пам’ять нашим Героям.  

 Театр і живопис — два крила, на яких вільно літає у творчому світі заслужений художник України Володимир Якубовський. Рівно 40 років тому він став театральним художником. І всі ці роки працює в театрі актора і ляльки, щоправда, спочатку в Ужгороді, а потім — у Тернополі.
Малювати почав з дитинства. Власний напрям у мистецтві називає аналітичним сюрреалізмом. Барви на полотнах художника здебільшого світлі, хоч на житті пана Володимира та його батьків залишився чорний слід радянської репресивної машини.

московська бридка пропаганда упевнено йде згубним фарватером за однойменним кораблем. Черговий крах агресивної ідеології підтвердили активні маневри росіян після чергового кремлівського божевілля з назвою «могилізація». Що маємо? Понад десятиліття надпотужна пропагандистська машина поширювала мілітаристську риторику, спекулювала подіями та пам’яттю про Другу світову війну, заохочувала брутальне «побєдобєсіє» та істерію на кшталт: «Дєдиваєвалі!», «Можемпавтаріть!» чи «На Бєрлін!». Ще скоробрехи кремля свідомо ліпили образ лютого ворога з України: «неонацисти», «фашисти», «бандеровці» і наче вишенька на торті — «загроза державності рф». 

135 років тому в Тернополі відбулася крайова етнографічна виставка, яка стала знаковою. Експозицію відвідав крон­принц Австро-Угорської імперії, до складу якої тоді входила Галичина, Рудольф Габсбург, а висвітлював її роботу Іван Франко. Цьому Тернопільський обласний краєзнавчий музей днями присвятив виставку «Етновідлуння крізь віки», на якій ознайомлює з найцікавішими етнографічними добірками.